ЗАДНІСТРОВА СІЧ

ZADNISTROVA SICH

     
Душу - Богові! Життя - Україні! Серце - народові-нації! Честь - козацтву-лицарству! 

Булава від Автора.




ПЕРНАЧ І. АДАМІВСЬКИЙ ОСЕРЕДОК КОЗАЦТВА.


 

Душу – Богові! Життя – Україні! Серце – народові-нації!

Честь – козацтву-лицарству!

 Сучасний загальнодержавний сплеск цікавості до історії козацтва й зокрема уваги до його проблем пояснюється просто: йде формування національної еліти, яка спирається в своїй діяльності на національний – козацький! – досвід державотворення.

Історичні умови буття українського народу породили самобутній феномен – козацтво. Воно втілювало в собі фізичне і духовне здоров’я нації, інтелектуальну силу, життєздатність, оптимізм і енергію. Це була об’єднана, згуртована, ідейно і духовно зцементована, суворо дисциплінована національна сила, яка очолювала боротьбу проти чужоземних ворогів. Майже чотириста років тому козаки так виклали королівським послам свою роль і призначення: «Подібно до наших предків, хочемо й ми користуватися вольностями життя, маєтностями і свободами, що належать рицарським людям… Дбаємо про те, щоб так само, як ми отримали від своїх предків ті права і вольності, щоб і наші наступники прийняли їх цілими і непорушними, з примноженням слави. І щоб вони один після одного передавали їх у прийдешні часи».

Відродження козацьких традицій є надзвичайно потрібною і важливою справою. Постане сучасне українське лицарство – духовно постане Україна. Сьогодні нам належить продовжити велику місію козацтва. Козаки знову мають стати захисниками честі й гідності України, її традицій, її культури.

 

Отаман Адамівського Осередку Козацтва; директор Адамівської школи козацько-лицарського виховання; голова Адамівської сільської ради Одеської області; капітан Збройних Сил України В.Я.Тимофєєв.



Чоловіче! Якщо ти нічого не створив своїми руками, своєю головою, то можеш хоч тричі сповідати найчудовіші теорії та концепції, мати добре серце та старанність на межі божевілля – все буде даремно і кінець кінцем піде прахом.

Справа в тому, що янголи-хранителі-провідники злітаються лише на танок талановитих людських рук, інше їм нецікаве – інше вони вміють і самі…

Сучасне Українське козацтво – Всеукраїнське об'єднаннякозацьких громадських організацій, які входять до єдиного реєстру та проводять свою діяльність за планами, угодженими з Радою Українського козацтва. Діяльності Українського козацтва присвячено декілька Указів Президентів України, Національні програми розвитку. Адамівський курінь – автономний осередок Українського козацтва, що метою своєї діяльності обрав відродження козацької справи в сучасному її варіанті…

В холі Білгород-Дністровської районної державної адміністрації є стенд із фотографіями з життя району. На одній з цих фотографій – засідання Ради отаманів Адамівської школи козацько-лицарського виховання (до речі козацька модель самоврядування моєї школи ще в 2001 році була визнана однією з кращих на Україні). Ось що писав один з шкільних отаманів (Женя Козубенко) в листі до козацької газети «Річ про Адамівську Січ»: «Мені хотілося б розказати про один епізод з життя нашої школи і села.  Багато років тому наш директор школи почав організовувати Козацький Рух на селі. Скільки було скептиків, які говорили, що голова сільради (Тимофєєв В.Я.) займається дурницями, та й ми мало в що вірили. Але вдалося організувати загони, почалося в школі козацьке життя, ми їздили на Великі Ради. Тепер про нашу козацьку школу знає вся Україна!»…

А починалося все з маленького осередку, в якому було лише три козака: старший лейтенант Валерій Тимофєєв, старший сержант Валерій Гуцан та лейтенант Віктор Гончаров…

 

БУЛАВА[1] ВІД АВТОРА. МІСІЯ СУЧАСНОГО КОЗАЦТВА.


Головна мета козацьких громадських організацій – формувати вільнолюбиву і незалежну особистість, козака-лицаря, мужнього громадянина, сутність якого розкриває міжнародне козацьке гасло: «Душу – Богові! Життя – Україні! Серце – народові-нації! Честь – козацтву-лицарству!»


Душу – Богові! Кодекс лицарської духовності сучасного козацтва(Віра в Добро та Справедливість). Дедалі більше політичних і культурних діячів, учителів, батьків звертаються до християнських моральних цінностей як найбільш стійких, універсальних, не підвладних політичній та ідеологічній кон’юнктурі. Це означає, що сучасне українське суспільство поступово підходить до визнання й опанування етичних основ християнства, від яких воно було штучно відлучене протягом багатьох десятиліть і до яких у більшості людей навіть було сформовано різко негативне ставлення.

Ніхто не буде сперечатися, що Церква є носієм духовності. Так воно і є, адже те, чого навчають тут, спрямоване на забезпечення нашого духовного добробуту, і найперше гармонії нашого внутрішнього світу. Багато людей відвідують храми, вважають себе віруючими і повага до традицій та релігії свого народу стримує багатьох з них від хибних кроків. Свою роль тут відіграє і громадська думка, а тому людина буде намагатися жити і діяти так, щоб не було соромно перед людьми.

Лише розвинута моральність, лише прийняття абсолютних вічних норм співжиття допоможе у потрібну годину людині – вона не буде вагатися, втримається,  не піде на умовляння, адже матиме приписи на всі випадки життя. А нагородою буде чисте сумління та гармонія внутрішнього світу…

Формування духовності як основної якості козака, визначення його духовних пріоритетів, обґрунтування системи цінностей, на яких має базуватися життя - основні напрямами нашої роботи з духовного формування козака-лицаря.[2] 

 

Життя – Україні! Кодекс лицарської звитяги сучасного козацтва. Козак: готовий боротися до загину за волю, честь і славу України; нехтувати небезпекою, коли справа стосується життя рідних, друзів, побратимів, долі Матері-України; з презирством і ненавистю ставиться до ворогів, прагне визволити рідний край від чужих заброд-завойовників; уміє доводити наукову неспроможність ворожих ідей і теорій, спрямованих на послаблення Української держави, на приглушення національної свідомості і самосвідомості, та встановлення національної несправедливості і нерівноправності; здатний відстоювати в будь-яких обставинах життя рідну мову, культуру, мистецтво, духовні традиції, гідність і гордість свого та інших народів; виявляє героїзм, подвижництво в творчій праці і в бою в ім’я свободи і незалежності України; відстоює своє право бути господарем на рідній землі, володарем національних багатств, готовність нікому не давати на поталу своєї материзни і дідизни; здатний і готовий займатися постійно, в тому числі і в години можливого лихоліття, народотворчою і націотворчою діяльністю, будівництвом і зміцненням Української держави.[3]

 

Серце – народові-нації! Заповіді милосердя сучасного козацтва. Козак: готовий допомагати найслабшим, найбеззахиснішим – дітям, створювати умови для їхньої радості, попереджувати їхні страждання, замінювати їм у разі необхідності батька і матір, брата і сестру; всебічно допомагає сиротам, вдовам, бабусям і дідусям, турботливо ставиться до безпомічних, постійна їм матеріально підтримує; надає допомогу хворим, інвалідам, потерпілим від злих людей, стихійних сил природи; здатний до співчуття, жалю до людей, які потрапили в біду; готовий допомагати будь-якій людині, щиро розділити з нею журбу, страждання, горе, зробити все для того, щоб їй стало легше.[4]

 

Честь – козацтву-лицарству! Кодекс лицарської честі сучасного козацтваКозак: любить батьків, вірний у коханні, дружбі, побратимстві, товаришуванні, ставленні до Батьківщини, рідного народу; готовий турбуватися про молодших, зокрема дітей, усіх літніх людей і людей похилого віку; підкреслено шанобливо ставиться до матері, дівчини, жінки, бабусі; виявляє непохитну вірність ідеям, принципам народної моралі, національним і загальнолюдським цінностям; відстоює свободу і незалежність особистості, народу, держави, єдність і соборність українських земель; прагне роботи пожертвування на будівництво храмів, навчально-виховних закладів, просвітних установ, пам’яток історії та культури; готовий проявляти принциповість і непримиренність до зла, аморальності і наступальність у боротьбі з ними; здатний цілеспрямовано й систематично розвивати фізичні і духовні сили, зокрема непохитну силу волі і непоборну силу духу, можливості свого організму, займатися самопізнанням і самовдосконаленням; уміє скрізь і всюди чинити шляхетно, виявляти доброчинність, лицарські чесноти, глибоку історичну пам’ять, національну гідність і гордість; турбується про розвиток національних традицій, звичаїв, обрядів, бережливо ставиться до рідної природи, землі, примножує її багатств; прагне внести якнайбільший особистий внесок у підвищення добробуту рідного народу, його матеріального і духовного рівня.[5]


Що є для нас українське козацтво у минулому й сучасному часі? Що ми активно “відроджуємо” й намагаємось “використати”? Чи зможе козацтво зайняти свою нішу в ХХІ столітті? Як в сучасних умовах силами громадської організації відродити тип козака-лицаря? Як згуртувати таких людей? На якій основі відроджувати козацтво? Як козацтву  визначити свою роль у соціально-політичному житті сучасного суспільства?Зміни геополітичної ситуації (тероризм, територіальні претензії до України) висунули на порядок денний питання про додаткові гарантії захищеності та безпеки, територіальної, державної цілісності, забезпечення мирного проживання населення, підтримки на достатньому рівні мобілізаційних ресурсів. Цими обставинами в теперішній час продиктована увага державних структур до українського козацтва. Бачимо, що до сьогодні козацтво відроджувалось головним чином як громадські організації з культурологічними, господарськими, виховними, охоронними та іншими функціями. Трансформація цих організацій у військові не передбачалася. Але практика вчить, що для історичних козацьких структур основним змістом і суттю їхнього існування була специфічна військова справа у відповідних суспільно-політичних та природно-географічних умовах. Завдяки цьому на засадах архаїчних військово-лицарських традицій сформувалась комплексна система козацького військового буття – козацько-лицарське мистецтво. Це мистецтво (специфічне бойове мистецтво зі зброєю та на його основі – рукопаш; козацьке звичаєве право; елементи архаїчної військової магії; пісенно-енергетична практика; особливе світосприйняття) і є сутністюукраїнської козацької спадщини. Через відродження і поширення основ військово-лицарської спадщини ми можемо вести мову про реальне наслідування, а отже і відповідність сучасного козацтва історичним аналогам (додам тезиз про важливість збереження господарських й культурних пріоритетів). У цьому випадку необхідна допомога держави. І не стільки матеріальна, скільки юридична.  Адже лише на державному рівні мають бути вирішенні питання щодо юридичного статусу козацьких військ.української козацької спадщини. Через відродження і поширення основ військово-лицарської спадщини ми можемо вести мову про реальне наслідування, а отже і відповідність сучасного козацтва історичним аналогам (додам тезиз про важливість збереження господарських й культурних пріоритетів). У цьому випадку необхідна допомога держави. І не стільки матеріальна, скільки юридична.  Адже лише на державному рівні мають бути вирішенні питання щодо юридичного статусу козацьких військ.

Законодавча база відродження та розвитку Українського козацтва нерозвинена, тому процес розбудови козацьких організацій іде мляво. Істотною перешкодою розвитку козацтва є концептуальна невизначеність цього процесу. Історія українського державотворення переконливо свідчить про те, що в цьому історичному процесі, порівняно з іншими суспільно-політичними силами, козацтво відігравало вирішальну, провідну роль. Тому національні інтереси України вимагають створення державних документів, зокрема законів, постанов, які б сприяли дальшому розвитку українського козацтва як могутньої націотворчої і державотворчії потуги, залучення до його лав найширших верств співгромадян з метою пробудження і спрямування їхньої енергії на розв’язання  історичних завдань, що стоять перед нашим суспільством і державою.

Факти неспростовно свідчать, що високі духовні набутки українського козацтва, його видатних представників – державних і політичних керманичів, діячів науки і культури на сьогодні залишаються невідомими широким верствам нашого суспільства. Не пробуджена і незадіяна до конкретних державотворчих справ і не організована в козацькі форми інтелектуальна, духовна і практично-дійова енергія сотень тисяч наших співвітчизників; вона ще «дрімає», «спить» і не набуває продуктивних і ефективних, суспільно корисних форм, справ і чину державотворчого характеру; козаки ще не усвідомили, що вони козаки!

Справжнє відродження козацтва на Україні почнеться тоді, коли до його лав увіллється молодь, що вболіває за народні справи, прагне кращого сьогодення та працює на духовне і матеріально багате майбутнє; коли теперішні козаченьки чітко усвідомлять, що по них судять про все козацтво і народ у цілому, відмовляться від своїх користолюбних цілей і на перше місце  поставлять служіння народу; коли між козаками і науковцями-просвітянами встановляться тісні зв’язки та налагодиться співпраця на ниві дослідження історико-культурної спадщини козаччини. І тоді відроджене козацтво стане тією широкою суспільно-політичною і культурницькою течією, яка згуртує всі верстви українського народу і зможе цивілізованими методами вирішувати нагальні питання сьогодення в ім’я народу і для народу.Спроба сучасних реформаторів збудувати нове суспільство з орієнтацією лише на економічні, ринкові розрахунки, неминуче провалиться. Суспільство засновується на ідеї моральності й цементується духовними прагненнями народу. Ідеологія козацтва фундується на таких засадах: Християнство (Православ’я), прагнення до “Народовладдя” та самоврядування в організації свого життя й на усвідомленні святого свого обов’язку – захищати рідну українську землю й українську державність. Це стало в перебігу віків свого роду генетичною особливістю козацького характеру. Й в сучасному суспільстві, коли значний відсоток населення України розгубив, не мав або розміняв свої ідеали на “речовизм” та долари, козацтво за рядом обставин стає найбільш стійким носієм національно-історичних традицій українського народу, здатним зіграти роль свого роду каталізатора громадської самосвідомості, очолити всенародний рух за духовне відродження України-Батьківщини, бо Козацтво має Кодекс Честі![6]

Отаман В.Я.Тимофєєв



[1] Назви частин, розділів, глав приведено до козацької термінології. Булава – символ Гетьманської влади: мідний шар (може бути із шипами) на дерев’яній рукоятці, Пернач – символ полковничої влади: металеві пера складної форми (чотири, шість, вісім) на рукоятці. Бунчук – символ козацької єдності (скільки пасмів – стільки куренів, скільки волосин в пасмі – стільки козаків в курені): на дерев’яній рукоятці – закріплені сплетені пасма кінського хвосту. Колодач – символ надійності козацького слову: ніж-сколот завдовжки 45 см (як у скифів, у римлян – короткий меч). Комишина – символ, що вказує на місцеперебування отамана: висока комишина із зменшеною копією козацького прапора (прапорець) козацького з’єднання; там де отаман – там найзначніші події.

[2] Архіви козаччини Задністровя. Далі АКЗ. т.11, ч.2, с.203.

[3] АКЗ. т.11, ч.2, с.204.

[4] АКЗ. т.11, ч.2, с.204.

[5] АКЗ. т.11, ч.2, с.204.

[6] АКЗ. т.11, ч.2, с.207.


…Моя діяльність на посадах керівника структури - державної (школа, піонерський табір санаторного типу, сільська рада, організаційний відділ районної державної адміністрації, організаційний відділ районної ради), громадської (музична група, профспілкова організація – школи та відділу освіти, партійна організація, козацький осередок, ветеранська організація) та сімейної (дружина, троє дітей, домашнє господарство) - співпала із двома великими періодами життя нашої країни – Неньки України: етапом перебудови (у складі СРСР) та епохою розбудови державності…


1980-ті. Дедалі очевиднішою ставала неможливість збереження без істотних змін існуючих у СРСР порядків, що висувало на передній план необхідність реформ у всіх сферах суспільного життя (процес оновлення - перебудову). Цей процес був зумовлений багатьма чинниками. Одні з них (симптоми системної кризи) підштовхували до радикальних змін у суспільстві, інші – уможливлювали ці зміни, створювали сприятливі засади для суспільних модифікацій. До таких чинників належали:

У міжнародній сфері: реальна загроза стадіального відставання: на той час світ вступав у постіндустріальну стадію розвитку, а СРСР ще не подолав індустріальної; загострення міжблокового протистояння, ескалація гонки озброєнь, що підривали економіку та посилювали соціальне напруження в державі; участь СРСР у безперспективній війні в Афганістані, яка вела до міжнародної ізоляції Радянського Союзу, значних матеріальних, демографічних та моральних втрат.

У політичній сфері: підміна справжнього народовладдя формальним представництвом трудящих у Радах, обмеження їх реальної влади, що зумовлювало відчуження народу від владних структур, формування атмосфери пасивності, утриманства, абсолютного пріоритету державних інтересів щодо особистісних; ігнорування принципу розподілу влад, що призвело до невиправданої концентрації влади, зловживання нею, обмеження демократичних засад; узурпація значної частини законодавчих функцій виконавчою владою; максимальне обмеження самостійності, одержавлення громадських організацій, що блокувало розбудову та розвиток громадянського суспільства; обмеження гласності й інформованості суспільства, що не давало змоги громадянам об’єктивно оцінювати суспільні процеси, здійснювати діалог з владою, гальмувало формування політичної свідомості; зміцнення політичного монополізму КПРС, що посилювало недовіру до влади, подвійну мораль.

У соціально-економічній сфері: затухаючий економічний розвиток, падіння основних економічних показників, що призвело до прогресуючої втрати економічних позицій СРСР на міжнародній арені та загострення соціально-економічних проблем всередині держави (уповільнення темпів зростання реальних доходів населення; загострення житлової проблеми; падіння рівня охорони здоров’я тощо); розростання бюрократичного апарату, яке вело до посилення відомчої роз’єднаності та збільшення витратності виробництва; деформування структури розміщення продуктивних сил, що ускладнювало економічне управління, погіршувало екологічну ситуацію, загострювало протиріччя між регіонами; зрівнялівка в оплаті праці; поглиблення кризи організації праці, яке мало наслідком необґрунтовані фінансові витрати, розбазарювання сировини, нераціональне використання робочої сили тощо; фізичне і моральне старіння основних виробничих фондів, що унеможливлювало технологічний процес, зумовлювало низький рівень продуктивності праці, погіршення якості та конкурентноспроможності продукції на світових ринках; загострення екологічних проблем, яке призвело до стрімкого зростання техногенного навантаження на природу; спрощений підхід до вирішення національного питання, що накопичувало міжетнічні протиріччя; ускладнення демографічної ситуації, що знаходило свій вияв у процесах депопуляції (зниженні природного приросту), старінні населення, деформованій структурі робочої сили.

У духовній сфері: встановлення ідеологічного диктату в гуманітарній сфері, що деформував духовний розвиток суспільства, обмежував доступ до надбань світової культури; блокування розвитку релігії, яке було суттєвим порушенням прав людини; посилення процесу русифікації, що гальмувало розвиток мов народів СРСР, пригнічувало національні культури та національну свідомість.

Широкомасштабні суспільно-політичні зміни уможливлювали такі чинники: міжнародна розрядка, Гельсінський процес надали імпульсу міждержавним контактам, започаткували обмін ідеями, що ставили під сумнів засади комуністичного будівництва, чим суттєво підривали ідейну монолітність радянського суспільства; прихід до влади в Радянському Союзі нової політичної команди на чолі з М.Горбачовим, що створило потенційну можливість розпочати реформи «згори»; накопичення суспільством певного досвіду реформ (реформи М.Хрущова, О.Косигіна тощо), що озброювало правлячу еліту навичками масштабного суспільного реформування; дисидентський рух, який концентрував та організовував опозиційні сили, зберігав прогресивні суспільні ідеали, був стрижнем широкої народної опозиції, що в перспективі могла стати гарантом незворотності реформаційного курсу, каталізатором радикальних суспільних змін; наростання в країні невдоволення існуючими порядками, моральна готовність частини суспільства до реформ… Ось така ситуація склалася в країні на моєму тридцятому році життя…

 

…Початок 80-х років ХХ століття. Я працюю одночасно учителем біології, хімії та музики Адамівської школи, веду в цій ж школі позакласну роботу з музики (хор, ансамбль, солісти), біології (Екологічний клуб вихідного дня, учнівську наукову секцію – колись вона буде називатися секцією Малої Академії Наук «Прометей») та радіотехнічний гурток (ще й підробляю в селі ремонтом радіоапаратури); учителем хімії та біології районної вечірньої школи та завідуючим Адамівським навчально-консультаційним пунктом; художнім керівником Адамівського Будинку культури (й підробляю в музичному кооперативі «Бродячі музиканти» – граю на весіллях); веду екологічний гурток на районній станції юних натуралістів (Шабо); веду громадську роботу – лектор громади «Знання», секретар партійної або(й) профспілкової організацій школи, голова місцевої громади Спілки охорони природи, депутат сільської ради, член різноманітних громадських та депутатських комісій; граю в колгоспній команді з футболу лівим крайнім (за гру забиваю гол-два).

Освіта у мене вища – біологічний факультет Одеського державного університету (окрім того - відділення народних інструментів Одеського музичного училища, Київський геологорозвідувальний технікум, Одеський фінансовий технікум, судноводійське відділення Одеського морехідного училища рибної промисловості); раз на 3 роки я проходжу перепідготовку за фахом при Одеському інституті удосконалення учителів. Пізніше я отримаю освіту в Одеському сільськогосподарському інституті (два факультети), Одеській державній морехідній академії.

Я – лейтенант запасу Збройних Сил СРСР (пізніше стану капітаном запасу Збройних Сил України); заступник командира БУРВА з політроботи (батарея управління ракетних військ та артилерії – три взводи – розвідки, зв’язку, самохідна метеостанція; похідна кухня, командирський БМП, 3 ЗИЛи, 4 офіцери, старшина, медбрат-фельдшер, 12 сержантів, 42 солдати, кухар) Білгород-Дністровської кадрованої дивізії. Я проходжу офіцерську перепідготовку (командирські курси) раз на рік (зимою) й періодично потрапляю на «розвороти» (на «скачки») дивізії (Широкий Лан, Тарутине).

У мене троє дітей, господарство: 45 «соток» городу – великий сад – черешні, вишні, яблука, персики, сливи; виноградник – 350 корчів європейських сортів – «Магарач», «Золотистий стійкий», «Молдова нягре», «Сенсо», «Шасла», «Чауш» та ін. і 100 гібридних - «тисячний», «зейбель», «новаки» - «Ізабелла», «Лідія» (я маю небагато доброго вина – сам його роблю), значну частину винограду з’їдає родина – так підібрані сорти; ягідник – клубника, малина, аґрус; овочева ділянка – цибуля, часник, картопля, помідори, огірки, перець – гіркий та солодкий, баклажани, капуста; зелень – петрушка, салат, квасок, укріп; кожен рік орендую ще 15 «соток» - саджаю кукурудзу; є кози, вівці, свині, корова з бичком, кури, гуси, індики, качки; є спортивні велосипеди «Турист» (із сім’єю подорожуємо на море), мотоцикл з коляскою, легковий автомобіль. Я сам ріжу, колю, патраю, смалю, розбираю, знімаю шкіру, стрижу вовну, шкирдямбую косою траву, сушу її на сіно, стогую, коли треба, управляюсь із кіньми (щось привезти, боронувати, сковородити, пахати), добудовую будинок, гараж, сараї, саж, проводжу водогін, роблю паркан, вікна, двері, підлогу, грубу, лежанку…

Окрім того, я ще редагую домашню фотогазету (є фотоапарат та всі «причандали» до нього), граю вдома на баяні, балалайці та гітарі, пишу казки, з дітьми дивлюся кольоровий телевізор та зірки у телескоп, пишу статті в газети й журнали, вивчаю самостійно різні науки, читаю художню літературу та навчаюсь в аспірантурі.

Встаю раніше шостої години ранку, лягаю – після дванадцятої ночі. Працюю, вважаю, багато, але грошей ніколи не вистачає.

Дружина - учитель математики й фізики, завуч школи, прийде час - стане директором школи, депутатом сільської та районної рад; разом ми ведемо домашнє господарство; вона готовить родині їсти, пере, шиє, виховує наших малюків; малює олівцем та фарбами; інколи на вихідних торгує на ринку надлишками продуктів домашнього господарства (яйця, бринза, овочі, фрукти, виноград, м'ясо, вовна).

На літо ми беремо на вирощування шовкопряд – одну-три грени, потім здаємо готову продукцію – кокони – в Татарбунарах на приймальний пункт.

Допомагаємо восени-влітку батькам на городах (моїм – поливати та копати картоплю, тестю та тещі – сапати кукурудзу).

Діти – учні школи, стануть студентами технікумів та вузів, аспірантами (Одеського національного  університету, Південноукраїнського педагогічного університету, Одеської національної морехідної академії); теж багато працюють в домашньому господарстві.

Їздимо на екскурсії – Одещина, Молдова, Київ, Західна Україна, Москва, Ленінград.

Взагалі, я - типовий радянський сільський інтелігент, трьохжильний та заморений…

 

1983/1984. В країні почалася «перебудова» освіти. Мене призначають директором Адамівської школи. За рік до цього – покупка автомобіля, чергові «скачки» - розворот дивізії – офіцерська форма…

1985. На квітневому Пленумі ЦК КПРС було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни. Почалася горбачовська перебудова (трансформація радянського суспільства – типова революція «згори») - інтенсифікація економіки, прискорення науково-технічного прогресу, активізація «людського фактору», перебудова управління та планування, удосконалення структурної та інвестиційної політики, підвищення організованості й дисципліни, поліпшення стилю діяльності, обґрунтовані кадрові зміни. Перетворення не були системними і стосувалися передусім економіки.

Я працював тоді вже другий рік директором школи: навчально-виховна робота, кадри, господарські турботи, політзаняття з учителями, виступи перед населенням (як лектор громади «Знання»), введення в школах суспільно-корисної виробничої праці (наш колгосп трансформувався в асоціацію кооперативів; школа увійшла в неї на правах шкільного кооперативу; ми взяли в оренду частину свинотоварного комплексу й учні 7-8 класів вирощували ремонтне поголів’я свинок – майбутніх свиноматок).

1986. Вивід радянських військ із Афганістану.

У лютому ХХVІІ з’їзд КПРС прийняв нову редакцію програми партії, з якої було усунуто завдання побудови основ комунізму, проголошено курс на удосконалення соціалізму. На Україні – уповільнений темп розвитку; порівняно низький рівень активності населення; тривале збереження при владі старої брежнєвської еліти; відсутність відвертого насилля як засобу вирішення внутрішніх проблем.Почалася ліквідація «білих плям» історії, ми запоєм читали «Огонек», «Новий мир», «Октябрь», «Знамя», «Україна», «Літературна Україна». Почала приходити в суспільство правда про добу визвольних змагань, трагічні картини колективізації, сталінські репресії. Прогресуюче звільнення слова, переважання емоцій над аргументами спричинили значну політизацію громадян, наростаючу ідеологічну поляризацію суспільства.

В квітні - Чорнобильська катастрофа. Символ граничної кризовості, жорсткого випробуванням для гласності, суворого попередження світовому співтовариству про наслідки можливої ядерної війни. Вона підірвала довіру до радянської системи, пробудила усвідомлення національних інтересів, спричинила підвищення активності та організаційне згуртування політичних сил, похитнула авторитет СРСР на міжнародній арені. З екологічної трагедії вона перетворилася на потужний політичний чинник сучасного  життя.

 

1987. Виявилася безплідність утопічних надій керівництва СРСР на швидке поліпшення життя звичними командними методами й тому реформаційні акценти дедалі більше починали зміщуватися з економічної сфери в політичну. На перший план вийшли два принципових лозунги: «гласність» і «широка демократія», які суттєво вплинули на подальший розвиток суспільних процесів.

Січневий Пленум ЦК КПРС: відновлення ролі Рад як органів політичної влади; розвиток внутріпартійної демократії; демократизація економічного управління; забезпечення міцної законності, захист суспільства від зловживань влади; підвищення соціальної активності народу та рівня участі громадян у житті суспільства; перетворення профспілок на захисників інтересів трудящих.Почалося активне оновлення кадрів, формування соціальної бази перебудови (розвиток неформальних організацій – Народний союз сприяння перебудови – Одеса – рішуче засудження існуючого режиму, критика безгосподарності, створення позацензурної преси, організація мітингів, зборів, демонстрацій).

Я перейшов працювати заступником головного лікаря піонерського табору санаторного типу «Сперанца» (смт. Сергіївка), мене обрали членом парткому об’єднання санаторно-курортних установ Молдрадпрофу: налагодження виховної роботи табору, відкриття школи, комплектування кадрами, контингент класів, тарифікація (школа підпорядковувалася Суворовському райвно Молдавської РСР), ідейно-патріотична та культурно-масова (художня самодіяльність) робота з комуністами та комсомольцями ОСКУП, співпрацівниками «Сперанци».

1988. ХІХ Всесоюзна конференція КПРС – курс на глибоке реформування політичної системи (створення правової держави, парламентаризм, розподіл влади).

У цей період пожвавилася діяльність неформальних організацій, які виникали спочатку на основі спільних інтересів та потреб (музика, екологія, культурологія, історія, фізичне удосконалення, колекціонування). Діяльність цих об’єднань характеризували такі особливості: стихійний процес формування; розбудова структур «знизу» під впливом народної ініціативи; об’єднання громадян на основі спільних інтересів та особистих стосунків; відсутність на початках чіткої регламентації діяльності; обрання лідера на основі визнання його авторитету та компетентності у відповідній сфері діяльності; консолідація на основі демократичних засад; порівняно значний ступінь самостійності та незалежності від державних та політичних структур. Згодом значна частина цих організацій  політизувалася: УГС, «Громада»…

Тоді я очолив два об’єднання музикантів у Адамівці (госпрозрахункове-кооператив «Бродячі музиканти» - Тимофєєв Валерій – клавішні, баян, Вронський Віктор – барабани, вокал, Лавриненко Олександр – гітара, вокал, Коломійченко Леонід – гітара, вокал, Бондар Володимир – гітара, вокал, Шаповал Юрій – барабани), (другий склад - Тимофєєв Валерій – клавішні, вокал, Орзенко Сергій – гітара, вокал, Антонюк Андрій – гітара, барабани, вокал, Куликов Руслан – клавішні, Черненко Людмила – вокал) та одне у Софіївці (Тимофєєв Валерій – клавішні, вокал, Орленко Сергій – гітара, вокал, Русин Микола - клавішні, Негода Василь - барабани, Шевченко Юрій – оператор, Шевченко Тетяна – вокал). Співали ми й гострі політичні пісні («Дядя Миша», «Музкоманда»)…

Влада активно протидіяла політичним неформальним об’єднанням, які тоді ще відчували дефіцит масової підтримки.

1989. І з’їзд Рад СРСР, який стимулював поглиблення процесу перебудови. Заявили про себе народні фронти (Естонія, Латвія, Литва).

Установчий з’їзд Народного Руху України. Помірковані – В.Яворівський, І.Драч, Д.Павличко, радикали – В.Чорновіл, Л.Лук’яненко, М.Горинь. Міркування про демонтаж пануючої системи, заклики щодо багатопартійної системи, скасування 6 статті Конституції СРСР, створення з членів КПРС, які належали до РУХу, самостійної Комуністичної партії України, Української селянської партії, ліквідація КДБ, скасування загальної військової повинності, створення умов для вільного підприємництва, запровадження в обіг власної грошової одиниці, створення республіканської армії, флоту і служби безпеки, можливість і необхідність захоплення влади, але мирним, парламентським шляхом. Вузькість соціальної бази РУХу – 90% представники інтелігенції.

Цей рік - початок на Україні багатопартійності, незалежний масовий робітничий рух (виступ шахтарів). Поглиблювалося розмежування та наростала консолідація опозиційних щодо влади сил.

Я вже працював другий раз директором Адамівської школи; демократизація прийшла й до нас: анкетування, рейтинги учнів та вчителів, участь батьків в управлінні шкільними справами, новий підйом суспільно-корисної виробничої праці, Мала Академія Наук «Прометей» (на обласному форумі МАН в Одеському державному університеті делегація Адамівської школи була чисельнішою за делегації багатьох районів області – Богданов Анатолій, Тимофєєва Світлана, Кульчицький Дмитро, Граждан Оксана, Лазнян Ваня).

В Білгороді-Дністровському почав діяти осередок РУХу; на одній з його акцій я познайомився із Петром Чернишуком – лідером осередку…

          …А далі починається історія Адамівського Осередку Козацтва…


Старшина Адамівського Осередку Козацтва на ганку школи. Зліва. 1-й ряд. Лавриненко Юрій, Козаченко Олександр І., Басюк малий, Білоусик маленький, Маринеску Микола, Тимофєєв Валерій, Редько Анатолій, Макаренко Сергій. 2-й ряд. Чеботюк Олександр, Білоус Василь, Подолько Сергій, Деревенча В’ячеслав, Козубенко В’ячеслав, Буравицький Василь, Редько Сергій. 3-й ряд. Козаченко Олександр А., Харченко Олександр, Гончаров Віктор, Одорожа Ігор, Буравицький Іван, Макаренко Федір.



 

Версия для печати
ГОСТЬОВА КНИГА::КОНТАКТНА ІНФОРМАЦІЯ
1988-2018
Задністрова Січ
Zadnistrovа Sich
ВебСтолица.РУ: создай свой бесплатный сайт!  | Пожаловаться  
Движок: Amiro CMS